Народный художник Украинской ССР, член-корреспондент Академии художеств, лауреат Государственной премии УССР им. Т.Г.Шевченко, профессор Виктор Васильевич Шаталин пришел в большое искусство нелегким путем.

Кто знает, как бы сложилась судьба художника, если бы его родители из села Земляные Хутора Саратовской области в начале 30-х годов не переехали в Ленинград. Вспоминая свои детские годы, В.В.Шаталин рассказывает: "Еще в детстве я тянулся к искусству, но понятия не имел, как и где можно учиться. И только в Ленинграде кто-то из ребят — учащихся Ленинградской художественной средней школы при Академии художеств СССР, посоветовал принести свои работы в школу и показать их педагогам. Таким образом в 1939 году я стал учеником этой школи.

Російський художник України — ВОЛОДИМИР ФЕДОРЧЕНКО

На перший погляд незвична для українського живописця з південного степового краю тяга до зображення лісових просторів. Але для Володимира Федорченко нічого дивного в цьому немає, адже народився і виріс він у глибинці - у середній смузі Росії.

Його любов до лісової глухомані, до дзенькоту весняних поталих вод у лісі, до пронизливих лементів птахів і тривожному шерехові в кронах дерев - це пронесені крізь роки дитячі враження, це вічне повернення до джерел - джерелам творчості.

Це духовне піднесення.

Художник глибоко емоційно сприймає пейзажні мотиви, уміє майстерно відтворити на полотні найхарактерніші риси зображуваного, цілістність і оптимістичність власного світосприйняття. Ф.Захаров багато й плідно працює в галузі натюрморта. їм притаманні тонке композиційне вирішення, насиченість колористичної гами, міцний малюнок, наповненість світлом і повітрям.

Тихий і скромний, він скрупульозно и настійно прокладав свій шлях у мистецтво, відшуковував власний творчий метод, зображальну мову. Самовідданою працею стверджував своє розуміння оповідно-натуралістичного методу, привносячи в нього поетичну образність і близьке народному мистецтву лаконічне і яскраве втілення декоративності.

Cвіт природи, ЇЇ різноманітність і краса навряд чи лишають когось байдужим. Живописні твори київського художника Олександра Минки не тільки вносять у будь-який інтер’єр аромат квітів, лугів і лісів чаруючої української землі, але й заворожують особливою поезією, ліричним настроєм, елегійною музикальністю. Минці властивий дар - відчуття кольору, чи то яскраві барви осені, чи напівтони туманної далечини, або тонкі градації в зимових пейзажах — скрізь ми бачимо професіональне володіння кольором, а також природне почуття колориста.

Павло Матвійович Горобець — щирий співець природи рідної Полтавщини — займає заслужене місце серед українських радянських художників-пейзажистів.

Народився він 1905 року в Полтаві у сім’ї робітника. Раннє знайомство з картинами відомих російських і українських художників відіграло неабияку роль у виборі життєвого шляху. Юнак вирішив пов’язати своє життя з мистецтвом. Навчаючись у студії-майстерні під керівництвом художника Г.І.Цисса в 1922—1926 роках, він здобув певні навички в живопису. Навчання в Харківському художньому технікумі в 1928—1932 роках значно розширило творчі можливості молодого митця.

Є художники, яких добре знають, поважають, часто зустрічаються з їхніми творами на обласних, республіканських і всесоюзних виставках, але справжньої слави вони набувають, на жаль, після того коли вже пішли з життя. До таких митців можна віднести І Федора Зотиковича Коновалюка — прекрасного українського живописця.

Із спогадів про В.М.Руденка кандидата мистецтвознавства, професора Христини Іванівни Саноцької: "Творити постійно щось нове і прекрасне, шукати без втоми те прекрасне в житті, у людях, у природі навколишній, навіть у предметах, що оточують, і виявляти його людям у мистецьких творах - то був девіз його життя і натхненної праці".